здібність реагованя на неморальні вчинки инших. Люде не тільки не вміють реагувати на погань довкола себе, але стратили можність навіть відчувати її.
Нема великої переміни і не виросли навіть для неї тверді та ціпкі люде.
Навіть відносини поміж Франком і українським громадянством в Галичині до самого кінця майже не змінилися. Товариші прискакували і, не видержавши покуси, скоро відскакували. Його прихильники, він говорив, були найбільш собі прихильні. Правда, з того часу як він покинув політичну діяльність, його перестали лаяти і зневажати, та все ще оглядалися з недовірчивістю і страхом, чи часом не надумається і не вернеться. Щойно тоді, як невилічима недуга зломила його руки і мозок, Франко перестав бути для українського громадянства в Галичині скаженим вовком. Його почали величати як великого поета і паради на його честь робили навіть ті люде, в котрих кожде слово і кожда думка були запереченєм його духа. Внутрішного відношеня воно не змінило. В сирітстві духовім, казав Франко, він карався весь вік.
Недовго перед послідною недугою, котра була вже могилою для його духа, він здавав собі рапорт з свого житя в поемі про того пророка, що в великім пориві вирвав був народ рабів з єгипетської неволі. Весь вік, весь труд,
