меншихъ властнико̂въ, въ дорозѣ судово̂й, або такожь черезъ переказаня королѣвъ сталося по̂дсадками, се бъ то кметями! Може бути, що багато по̂ддалося своѣй долѣ, що була наслѣдкомъ во̂дносинъ земскихъ.
Однакожь бували случаѣ, що суды брали въ опѣку людей во̂льныхъ, властнико̂въ дворищь противъ забаго̂въ дѣдичѣвъ, що силувалися ихъ собѣ присвоити, коли то̂лько ствердили правне свобо̂дне посѣданє дворища присягою третёго во̂льного чоловѣка.
Такъ отже съ часомъ щезає станъ давныхъ рускихъ бояръ: одна часть стається кметями, друга, втративши свою самосто̂йно̂сть середъ суспо̂льного заколоту, зливається съ шляхтою польскою на Руси. Ще то̂лько у владики Перемыского знаходимо дворища зъ горо́дами, садами, означени̂ певными границями, а ихъ властники, повинни̂ свому владицѣ до чиншѣвъ и робо̂тъ, продають свобо̂дно своє земске майно. Однако жь се не дѣється безъ вѣдома владики, котрый застерѣгає собѣ во̂дъ купця при то̂й на́годѣ повинни̂ владичи̂ чиншѣ и роботы. Були се до́бра земски̂ дѣдични̂, и тому переходили въ дѣдичну власно̂сть купуючихъ. Такожь маємо прикладъ перемѣны такого королѣвского дворища въ хуто̂ръ, а здається, що та перемѣна во̂дбулася на нѣмецкому правѣ. Однако жь яки̂ то надужитя мусили дѣятися, ско̂лько то людей дотеперь во̂льныхъ покидає доброво̂льно свою батько̂вщину, позаякъ не може погодитися съ по̂дданьствомъ. Настали переселеня, а сучасный свѣдокъ и мужь стану Длугошь зобразивъ яркими красками картину сихъ подѣй.
Давни̂ властники втративши своє майно, пригнетенѣ бѣдностю та крайною нуждою, доведени̂ до розпуки надъ своєю долею, покидали свои за́городы и спѣшили въ далеки̂ степы (надъ Днѣпро), лучилися съ Татарами и наводили ихъ пустошити власни̂ свои втрачени̂ посѣлости. Яке жь тутъ поле розкрылося для людскихъ пристрастей! Си̂ спустошеня нападо̂въ Татарскихъ не були наче ти̂ бурѣ и тучѣ, що зверха злывають землю, якъ се бувало зъ нападами Татаръ въ иншихъ дальшихъ краяхъ, але вони наче ти̂ безнастанни̂ осѣнни̂ дощѣ всякали дуже глибоко въ земски̂ и суспо̂льни̂ во̂дносины. Таки̂ обставины були вправдѣ переважно за часо̂въ Владислава Ягайловича, однако жь те саме дѣється ще й за Казимира IV.,
