чіня, і ставши на сьому, не завдає собі клопоту розбирати чисто лїтературні непевности і суперечки, які можуть з'явитись з поводу її тверджень. Так вчинила найперше синаґоґа, так вчинила в свою чергу й християнська церква, принявши, можна сказати, з заплющеними очима, всї обясненя, які були їй дані, не піддаючи їх під сувору провірку, вдовольняючись тією думкою, що сї обясненя дають великий простір теольоґови, щоб построїти доґмати або дати поживок побожности. Тут ми додаємо, що ріжні релїґійні громади де далї все виразнїще признають лїтературній та історичній критицї право вільно дослїджувати складанє і походженє сьвятих книг, аби тілько та критика не чіпала потрібної для них незалежности в справі доґматів, моралї й культу.
Зібравши всї здобутки працї новітньої критики, можна поставити поруч реєстру традицийних даних зовсїм иньшу картину: Пятикнижє, се не праця одної людини і одного часу, воно зложене, чи зібране з писань ріжних часів і ріжних авторів. Тепер уже визначено дати сих ріжних писань і ріжні редакциі, що провадили до теперішнього стану сього твору (пятикнижя), але критики не погодились між собою що до числа первісних доку-
