і Чисел. Кодекс церковний єсть справжнїй підручник церковних відправ і разом з тим у ньому маємо багато горожанських і громадських приписів. Троха пізнїйше виходить у сьвіт Лїтопись (Паралїп., Ездра, Неемія), де національна історія переказуєть ся з погляду культа і його відправ. Потім, коли сї тексти були впорядковані і звичай надав їм авторітет сьвятих книг, починаєть ся ера коментаторів, екзеґетів, книжників (scribes), що займають ся поясненєм та впорядкованєм перекладу канонїчних книг, але зміст сих книг уже не піддають дискусиї.
Се плян вражаючий; шкода тільки, що коли приглянутись до нього близше, то видно, що він більше видаєть ся вдатним, нїж справдї єсть. Так із чотирьох періодів, наданих д. Райсом, два, перший і остатнїй, не мають позитивного значіня. Справдї, уривки, що сей учений відносить до періоду, названого у нього героічним, не скадають ся з цїлих книг дохованих до наших часів, але з коротких уступів і то непевних. Говорячи матеріяльно, тут нема з чого зложити позитивну главу історії лїтератури. Сю саму увагу можна зробити і про четверту книгу, де пишеть ся про епоху книжників та коментаторів. Щоб сей роздїл мав основу, треба, щоб
