ди висловлені в нїй, зібрані там у короткі й вражаючі реченя. Тільки сим не хочемо сказати, що сьвяті письмовцї завжди утримувались на однаково високому рівнї морального натхненя і лїтературної вартости. Напр. описи різнї в Іс. Навинї і Числах показують прикрий дух фанатизму і національної виключности, так само і книга Естери.
Не можна сказати, щоб Пісня Пісень намовляла до чистих звичаїв, а Еклєзіяст заохочував до відважного дїла. В Псальмах є чимало холодних лїтанїй; в Пятикнижю, Іс. Навині і Лїтописї чимало самохвальних тірад, нагромаджених чисел і технїчних дрібниць, у Єзекііла й Захарії темряви і уступів непевного смаку, в Йоеля багато холодної реторики. Алеж власне тут можна сказати: ubi plura nitent, non ego paucis offendar maulis.
Друга риса, що додає Біблїї клясичного характеру, се цїлковита натуральність, надзвичайна простота, через яку досягають ся найбільші ефекти. Люди часто на сьому помилялись, не дослїдивши добре, і говорили, що се „примітивність“, що сї твори зложені серед люду простого, ще дуже близького до природи. Се дуже хибна думка. Такі бездоганні твори, як Бития та Йов могли повстати тільки в часи найповнїйшого
