Шереметевъ во̂дповѣвъ: „Бояринъ-гетьманъ все чинить по вашимъ старосвѣцкимъ правамъ. На гетьмана єго выбрало усе во̂йско запорозке. Коли зсадите єго, то вже такого вамъ не выбрати. Козаки выберуть такого, що все жѣноцтво и дѣтей въ Крымъ повыдає. А що гетьманъ коли виноватого кого покарає, то се во̂нъ добре робить. А що инколи кого и въ Москву задасть, такъ що жь? Але у нашого великого державця все дѣється не инакъ, якъ зъ ласкою, роздивившись добре. За се нѣчого гетьмана ганьбити“.
А єпископъ на се мовивъ:
„Та хиба жь я своє говорю? я що чувъ — и старшина и полковники такъ гомонять: що, мовь, нехай во̂нъ собѣ гетьманує, абы за наши права заступався, а то, кажуть вони, намъ красше повмирати, нѣжь завдаватиме во̂нъ насъ въ оту Москву“.
Своєю чергою и гетьманъ зъ своими листами до Шереметева злорѣчивъ на єпископа. Во̂нъ вказувавъ на те, що сынъ Методія, котрый родився ще тодѣ, якъ Методій бувъ священикомъ, одружився зъ дочкою якогось Дубяги, а сыны сего Дубяги служили у Польского короля: „такъ коли бъ во̂дъ нихъ не сталося чого лихого“. Воєвода во̂дповѣвъ, що во̂нъ не примѣтивъ нѣчого лихого за Методіємъ, але якъ бы що примѣтивъ, такъ написавъ бы до царя.
Отакъ-то Шереметевъ ловко во̂дхилявся и во̂дкручувався съ тенетъ, въ котри̂ хотѣли єго затягти. Характеръ кієвского воєводы вызначився въ той часъ ще й ось якимъ случаємъ: кієвски̂ мѣщане прохали воєводу, ослобонити ихъ во̂дъ во̂йскового постою, радячи за для царскихъ ратнико̂въ побудувати хаты на горѣшнёму мѣстѣ, и за се давали воєводѣ хабаря сто рублѣвъ. За мѣщанъ заступався передъ воєводою и Методій. Шереметевъ не взявъ хабаря, а казавъ на ти̂ грошѣ побудувати хаты ратникамъ. Мѣщане черезъ Методія зновъ вдалися до воєводы, просячи приняти во̂дъ нихъ сто рублѣвъ на ознаку „шанобы“, а ще сто рублѣвъ зложили на будованє хатъ.
Шереметевъ и на сей разъ не взявъ грошей, а казавъ на всѣ двѣстѣ рублѣвъ побудувати хаты царскимъ ратникамъ и тымъ ослобонити мѣщанъ во̂дъ постою. Се дуже рѣдкій случай, що московскій воєвода того часу не взявъ хабаря.
