„Ах ви люди! Що за люди! —
Мовив Дон Кіхот понуро, —
За ослячий крик готові
Голови собі розбить!“
„Славні хлопцї! — мовив Санчо. —
Так і треба! не піддайтесь!
Вибийте їм кимаками
Сьміх із черепів пустих!“
„Хто сьміять ся з мене сьміє,
Той мов батька мого забив. —
Забив ти мойого батька,
Забю я твою свиню!“
Так говорячи, прибули
На долину, де вже купи
Уоружених стояли, —
Роздїляла їх ріка.
„З сего боку чути крики:
„Га, погані сьміхованцї!
Нинї ми дамо вам знати,
Як то брати нас на кпи!“
А по другім боцї річки
Тілько й чути сьміх та регіт
Та різкеє, ненастанне
Те ослячеє „ія!“
Та на хвилю всї замовкли,
Бачучи в зелїзній зброї
Дон Кіхота. Він поважно
Вїхав поміж них на міст.
