Сї гадали, що він лає
Їх за насьміхи, а другі,
Вчувши крик його, озлились,
Буцїм то він з них сьмієсь.
Ех, як хоплять за каміня!
Відси й відти полетїли
І на лицаря й на чуру
Здоровенні камінцї.
„Бийте, бийте тих приблудів!“
Так іякавцї кричали
І кричали згідно з ними
Антіякавцї собі-ж.
Не минули дві хвилини,
А вже Дон Кіхот і Панза
Мов снопи насеред моста
Повалились із сїдел.
Аж тепер опамятались
Роздратовані селяне
І подумавши, що вбили
Чужинцїв — у ростїч всї!
Та на щастє Дон Кіхот
Камінцем лиш в бік дістав,
Санчо Панза — не діставши,
Для безпеки сам упав.
А побачивши, що поле
Чисте, живо повставали
І на сїдла посїдали,
Далї в гори потягли.
