та Юліян виїхали до столиці поладнати деякі важні справи. Юліян засипував її допитами про її стан здоровля і писав про свою нову велику працю.
Дора ходила сумна і мовчазна по кімнатах і багато пересиджувала в тепло огрітій кімнаті задивлена в картину св. Юрія, в якому відкрила схожість із Юліяном. Зачитувалася часописами, але вони виводили її з рівноваги всякими тривожними вістками.
Вечорами сідала тета Оля коло стола, направляла білля, їмость Захарій викладала пасіянси і виворожувала Еві долю.
Пані Цезаревич та Оксана щасливі, що матимуть таку синову і братову, відвідували її вічно зажурені, чи її рана не відібється пізніше на її здоровлю.
Аж прийшов останній день перед Новим Роком, день Маланки, — ось-ось мав вернутися дідо з Юліяном.
Оксана відвідала свою приятельку і наречену брата. Дора, закинувши на себе легке футро, випровадила приятельку з тетиної освітленої веранди по сходах і постояла тут хвилинку, щоб подихати свіжим зимовим повітрям. Схиливши голову, думала про завтра чи позавтра. Вона верталась повільною ходою по сходах нагору, коли нараз почула за собою скорі кроки. Це сам Юліян опинився біля неї.
— Правдива радосте, якже ти, моє сонце? — і майже вніс її на руках у кімнату. Зняв з неї футро, а його очі оглядали її всю, чи справді вона вже така здорова, як запевняли, чи нічого їй не бракує?
Вона заперечувала головою: — НІ, ні, ні!
