ня: все те списано з одної нещасливої людини, яка вже померла та покинула мінї декотрі документи; дехто з моїх знайомих повинен іще памьятати того невдаху. Ба навіть побрехенька „В народ!“, що писалася була окреме од роману, на певну мету, — то й вона в своїй основі має правдиву подію. Тілки ж признаю ся: всї ті дїйсні події та істориї я переказав зовсім не протокольним способом, а таким, що добре таки користав с права „художницької видумки“.
Скажу дві слові і про щоденник, чому я його друкую. Всї оповідання, котрі тут подано, всї силне просякли авторським субъєктівізмом, авторською особистостю, — тому ж то я зважився вперти в збірку ще й шматок із свого колишнього щоденника. Назвав я його „Psychopathia nationalis“. Де-не-де я трохи переробив його, а білш того, що покидав усе як воно стояло. Я навіть не вмів викинути звідти етнографічний матерьял, та думаю, що це й не велика біда. Хто його зна! може комусь воно іще й цїкавіше буде — вичитати з мого писання якісь етнографічні звістки, нїж познайомитися з записями про мене самого. А я тії записи оддав до друку через те, що вважав їх з деякого погляду дуже цїкавими. Там є декотрі такі сторінки, що на їх списано скількись сімптомів поганої хороби — шовінізму.
