Господь Богъ нашъ, якъ же дивно
Твоє имья на землѣ;
А краса Твоя и слава
Выще неба досягли!
Въ молодыхъ, дитячихъ у́стахъ
Ты хвалу Собѣ зложивъ,
Щобъ злый ворогъ Тво̂й и местникъ
Проти Те́бе занѣмѣвъ.
Подивлюся я на небо,
Дивне дѣло рукъ Твои̂хъ,
И на мѣсяць и на звѣзды,
Якъ поставивъ, Боже, и̂хъ:
Що́-жъ у свѣтѣ чоловѣкъ єсть,
Що Ты помнишъ такъ ёго?
И що сынъ той чоловѣчій,
Що одвѣдуєшъ ёго?
Ты одъ янголо̂въ небесныхъ
Мало чимъ ёго вмаливъ;
Ёго славою и честю
Увѣнчавъ и украси́въ.
И владыкою поставивъ
Надъ дѣлами рукъ Твои̂хъ;
Покоривъ ёму по̂дъ ногы
Усѣхъ тварей Ты земныхъ —
Овець рунныхъ, воло̂въ дужихъ,
Всякихъ звѣро̂въ полёвыхъ,
И всѣхъ птахо̂въ по̂днебесныхъ,
Ище й всякихъ рыбъ морьськихъ,
