кымы киньмы, запрягаючы ихъ удовжъ по одному, по двое, по трое и бильшъ — якъ що важке. На двохъ колесахъ такый визъ иде далеко лекше и везе куды бильше нижъ нашъ, тилькы до його вже не нашыхъ маленькыхъ конячокъ треба. На що не подывысь, заразъ выдно, що тутешни селяне — люде заможни, мають на чому робыты, мають и чымъ робыты, не то що по нашыхъ сторонахъ. Тилькы-жъ не треба забуваты и того, що тутешни селяне зовсимъ не те, що наши и ривняты ихъ до нашыхъ зовсимъ не можна. Булы и воны колысь трохы не такымы, якъ и наши — крипакамы, але вызволылысь изъ крипацтва далеко ранійше велыкои французькои революціи 1793 року, писля того, якъ багацько панивъ повтикало, ихъ добра розпродувалысь, а де-котри зъ — селянъ, хто мавъ гроши, або зумивъ ихъ здобуты, покупылы соби земли; решта-жъ мусила йты до ныхъ у наймы, або кыдаты хлиборобство и робыты по фабрыкахъ та заводахъ. Отъ тымъ-то сильськый людъ у Франціи такый заможный, и колы його можна ривняты до нашого, то хиба тилькы до багатыхъ козакивъ, або полупанкивъ. Та й люду того не дуже багато, бо зъ заможнои сильскои симьи далеко не вси диты зистаються хлиборобамы; звичайно бувае, що господарство не дилять, а одынъ старшый або молодшый сынъ (якый де звычай) бере соби землю и все господарство, а иншымъ сплачуе ратамы ихъ пайку. За те у Франціи багато зовсимъ ничого не маючого бидного люду, що жыве тилькы зъ своеи щоденнои праци, —
