Цю сторінку схвалено
I.
Сільська, чепурненька хата. Вікно, призьба, двері. Збоку садок. На призьбі сидять Василина й Олена.
Олена (лукаво.) Мамо, мамо?
Василина. Чого, дочко?
Олена. Скільки буде, оце, мені років?
Василина. Скільки років? (Думає). В петрівку оце мабуть вісімнацять піде — ось скільки тобі років! О цій порі я вже дівувала, а ти досі мабуть думаєш, що ти маленька?
Олена. Чому-ж ви мені нічого не кажете, мамо?
Василина. Що-ж тобі казать?
Олена. То я велика вже, мамо?
Василина. Сама про це мусиш знати. (Павза).
Олена (соромливо). Мамо, мамо, я хочу вам щось казати.
Василина. То й кажи.
Олена. Може вже мені й на вулицю ходити можна?
Василина (сміється). Бач, куди вона хилить, а я собі й байдуже, — хай-же тобі, дочко, про це ще й не сниться!
Олена. Чого, мамо?
Василина. Батько не пустить — того.
