Сторінка:Студії з Криму. I-IX. Редактор А. Е. Кримський (1930).djvu/72

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

и тайныхъ писемъ“. Немає жадного сумніву (це видко з контексту), що московський уряд шукав пружин глибше і в кожнім разі мав певні сумніви що-до лояльности генерального писаря Кочубея, проте кидаючи й на гетьмана якусь тінь недовір'я. Мабуть у Москві непогано на українських справах і відносинах розумілися. Характерно також, що в своїх перших поданнях московському урядові гетьман не закидає втікачеві крадіжку якихось офіційних документів[1].

Московський уряд сам запитує гетьмана про це[2], і справді якісь листи з Генеральної Військової Канцелярії Петрик мабуть був узяв. Московський уряд рекомендував гетьманові, щоб той „писалъ или приказывалъ отъ себя с кемъ на Запорожье х кошевому атаману и к старшинѣ о выдачѣ ево Петрушкине себе изъ Запорожья, обещая имъ за такую от себя дачю или инымъ какимъ способом по своему разсмотрению со осторожностию“. Але в Москві добре розуміли, що справа була дуже делікатна. Гетьманові дозволено було „то дело отъложить, не роспростроняя ево в болшое розголошеніе“. Боялися бо, щоб „темъ запросомъ того Петрушки ихъ Запорожцовъ не въздорожить и не привесть в сумнение к упорству“. Разом з тим московський уряд рекомендував гетьманові перевести певну реорганізацію Військової Канцелярії, власне техніки її роботи. Проєкт, поданий в таємній інструкції Нікітінові, дуже цікавий і яскраво свідчить про те, що Москва не довіряла ні канцеляристам Військової Канцелярії, ні їх шефові — генеральному писареві Кочубеєві, ні, врешті, й самому гетьманові, що на його відтоді перекладалася-б особиста відповідальність за державне (особливо таємне) листування Військової Канцелярії. Пікантна також пропозиція поставити коло Канцелярії „караул стрелецкой“[3]. Мабуть це було не до вподоби гетьманові. В розмові з Нікітіним він казав, що „по тайномъ наказу о Петрушке, і о канцеляріи, і о печати, і о канцеляристахъ будетъ он гетман іх великих государей указ исполнять не вскорѣ і здѣлаетъ преже свѣтлицу, в которую і приходит учнетъ для рады“. Але гетьман цілком категорично заявив Нікітінові, що „Петрушка совершенно побѣжалъ с вѣдома Кучюбѣева і полтавского полковника, а не от жены“[4]. Відповідаючи на „статьи“ (або на слова) Нікітіна, гетьман писав до Москви 27/V р. 1691: „Я прилѣжное о том (= здобути Петрика) приложу дбалости моее. А уже и писалем о немъ до Войска Низового… А особно на пагубу его здрайцы зажилем нового способу чрез умыслного

  1. ↑ Арх. Мін. Юст., кн. Мал. Пр., № 62, арк. 855.
  2. ↑ Характерно, що коли пізніше (р. 1692) в Січі трапилася крадіжка якихось Січових листів, у Москві хтіли „прілічити“ до тої справи Петрика (Арх. Мін. Юст., стовпці Мал. Пр., № 6030/219, арк. 202, 282, 284).
  3. ↑ Відділ рукописів бібл. Київ. Університету, збірка Судієнка, № 97, т. V, ст. 213–220. Таємний наказ Нікітінові — див. Арх. Мін. Юст., стовпці Мал. Пр., № 6020/209, арк. 240–247. Див. у додатках до цієї статті.
  4. ↑ Арх. Мін. Юст., кн. Мал. Пр., № 62, опис, червень. Московський уряд і далі нагадував гетьманові про стан Канцелярії. 4 серпня р. 1691 гетьман казав московському посланцеві Циклерові, що „канцелярия в замку построена будетъ вскорѣ“ (Арх. Мін. Юст., кн. Мал. Пр., № 64, арк. 72, вересень).
Отримано з https://uk.wikisource.org/w/index.php?title=Сторінка:Студії_з_Криму._I-IX._Редактор_А._Е._Кримський_(1930).djvu/72&oldid=455763