ПАЛІЙ
Присвячено Сафатові Шміґерові
Сільський багач Андрій Курочка сидів коло стола і обідав, не обідав, а давився кождим куснем. Домашня челядь входила до хати, вносила заболочені цебри, сварилася, метушилася і виносила їх між худобу. Багацькі діти і слуги були брудні і марні. Вони двигали на собі необтесаний і тяжкий ярем мужицького багатства, котре ніколи не дає ані спокою, ані радости ніякої. Сам багач найгірше томився у тім ярмі, найбільше проклинав свою долю і безнастанно підганяв своїх дітей і наймитів.
Коло нього на лаві, під вікном, сидів його довголітній робітник, старий Федір.
— Я ніколи не маю такої щєсливої години, аби я спокоєм кусень хліба прожер. Бігаю та вгонєю, та лиш дес уздрите, а я впаду та й здохну! А мині ж оца їда має йти всмак, як я знаю, шо вони без мене в стодолі нічо не роблє? Лиш аби нажертиси та день трутити! Шо вже чужим казати, як свої діти та й вони не хотє робити! Я, біг-ме, не
