знаю, як цес нарід має на світі жити? Всьо піде на жебри.
І халасував, аж йому очі вилазили.
— А ви чого, Федоре, надходили?
— Ви не знаєте, які наші ходи? Зима йде, а я босіський, та дайте ми два леви на відробок.
— А ви ж годні робити? Вже ваша робота скіньчиласи, Федоре.
— Най би-м і не робив, лиш коби хто дав їсти задурно.
— Це не! Сегодни задурно нема їсти, сегодни і за роботу не варт дати їсти, така та робота! А казав-єм вам: найміт у мене дівку, були би-сте тепер мали свої гроші.
— Коли ж бо не хотіла та й пішла до двора.
— Таже певне, хто не хоче робити, той пхаєси до двора, бо хоть їсти трішки, але мож валєтиси. Бідні люди такі настали, шо лиш аби раз на день їв, але аби нічо не робив, та й тогди рай! Як роблє, так мают, так їм Бог благословит. Сегодни би у вужевку скрутитиси, аби шос мати… Та тих два леви я ще вам дам, шо буду з вами робити, може якос відтрутите, але білше не приходіт і не бануйте, бо не дам. Самі видите, шо ваша робота ні-по-чому.
— Та я, Андрію, мусю си коло людий тулити, а де ж я си подію?!
— Дівайтеси, де хочете, а межи ґазди ви вже не здатні. Шукайте собі служби у жида або в пана, — там робота лекша.
