платив би. Іван покмітив, що стара вертиться коло нього і був цему радий. Стара дасть гроші на рату, дасть на тринкар, налагодить добре їсти, а як жидові скаже, що стара не мала цілої рати, бо не встаралася, то може і пива випити і добре забавитися і стару за старі прошивки добре виріхтувати.
Осіннього досвітка Парасочка налагодила їди доброї і багато: хліб білий, п'ять злотих для ручителів і чоловіка на горілку, та ще для кождого по шклянці пива. Гроші для жида стояли на столі купками, добре пораховані. Парасочка зав'язала їх у вузлик, а гроші на трактамент всипала йому в кишеню, бо вбрався в колійницьке одіння. Харчі гарненько склала в писану тайстру, додала чистий шматочок сала і, як зачало розвидатися, пустила чоловіка в дорогу. Має повернути за ручителями і з ними йти до міста. Він так зробив, ручителі сказали: „Гай, гай, ідемо, ти наперед іди“, і так Іван подався лугами до міста.
Ішов, ішов, аж надибав двох жовнірів з ґверами; якби не та писана тайстра, нічого би й не було, а так сталося паскудне й болюче.
— Марш, кабане, назад додому.
Іван зачав говорити по-польськи, що має платити вексель, що через те мусить іти до міста. Витягнув вексель з кишені, показував до очей жовнірам і не вертався. Та жовнір жовніром, чогось має ґвер…, як відвернув руку, як загатив у зуби, то мало Іван ними не вдавився; виплював
