сіння з олійністю 35 %) і дає олію, що за якістю стоїть близько до лляної (схнучка).
За найбільш придатні райони для цієї культури слід вважати лісостепову частину Харківської та Київської областей почасти північні райони Одещини. Менш задовільні умови півд. Степу, але при короткому вегетаційному періоді цієї культури тут можна сподіватись на одержання за літо 2-х врожаїв способом повторної культури (разом до 9 цн. з га).
Крім лялеманції слід було б передбачити також поширення судзи та оз. рижію.
Судза або перила що за дослідами може успішно культивуватись не тільки в північно-степових районах, але і в Лісостепу, вельми цінна особливими властивостями олії (йде на виготовлення лаків) і з боку продуктивности (врожайність 7,5 цн. з га при олійності в 44-48 %).
Недостатня надійність по деяких районах культури озимого рипаку, робить дуже цікавим запровадження тут засівів оз. рижію, що перезимовує не гірше від жита і дає гарні врожаї (8-12 цн. з га при 36 % олії).
У степових районах, підсіяний до озимини, оз. рижій дає перестраховку на випадок вимерзання головної культури, або ж додаткову продукцію (достигає разом із хлібом).
Якщо підсумувати запроєктовані площі під всіма олійними культурами, матимемо загальну засівну площу під ними в 2082 т. га, що проти 1932 р. (1520 т. га) дає збільшення на 37 %, і продукції олії, враховуючи насіння бавовнику, льону і коноплі, в 496,5 т. т.
Проте, і таке збільшення не цілком задовольняє вимоги промисловости, що дорівнюють 539,6 т. т., або ж на 43 т. т. менш ніж дає олійний клин. Крім наведеного вже розриву по ллоновій олії, ця різниця частково припадає на со-
