У XVIII-му віці дізналися, що кожна тварина розвивається з яйця. Перші вчені (Сваммердам, Мальпігі, Левенгук, Галлер, Бонне, Спаланцані) гадали, що в яйці є вже готовий організм, подібний до дорослого. Розвиток, на їхню думку, полягає в тому, що цей готовий зародок росте та „розгортується“, як розгортується пуп'янок квітки. Ці уявлення лягли в основу поняття „еволюція“. Еволюція — дослівно „розгортання“.
Але перед 170 роками, Каспар Вольф довів, що на початку розвитку курячого яйця ще зовсім немає майбутніх органів, що ці органи як ось, стравохід — розвиваються з значно простіших зав'язків, та що ввесь зародок, спочатку, виглядає як одна проста платівка. Усенька різноманітність будови дорослого організму, при кожному окремому розвиткові утворюється наново з простого гомогенного зав'язку. Отже, згідно з теорією епігенези, розвиток полягає в утворенні різноманітного з одноманітного.
Вольфове відкриття не розвязало питання остаточно,— суперечка між прихильниками префермізму та епігенези відновилася з кінцем XIX віку. Справді, Вольфові спостереження доводять тільки те, що формово-різноманітне походить з формово-одноманітного, але можна припускати, що з самого початку є вже структурна та хімічна різнорідність, що ми її не можемо бачити. В процесі розвитку вона перетворюється в видиму формову різнорідність (неоеволюціонізм).
Найвидатніший представник неоеволюціонізму — це є Вайсман. Згідно з Вайсмановою „теорією зародкової плазми“, всі властивості кожної окремої клітини майбутнього організму представлені окремими „детермінантами“, що, вкупі з иншими детермінантами, розташовані в зародковій плазмі. Коли яйце поділяється й утворює зародок, різні клітини дістають різні спадкові зав'язки, що визначають певні відділи тіла зародка, і тільки ті клітини, що з них мають вийти статеві продукти, дістають усі складові частини зародкової плазми. Вайсман уважав, що зародкова плазма локалізована в ядрі. Важлива частина теорії Вайсмана, — це нерівноспадковий поділ ядра. Саме проти цього пункту теорії свідчить ціла низка
