дослідів, що багато з них зробив Дріш. Дріш довів, що з окремих бластомерів може вийти не те, що виходить за нормального розвитку, а щось зовсім инше. Ось, наприклад, коли сплющити запліднене яйце, ядра ненормально розміщуються по бластомерах, і все-ж-таки зародок виходить зовсім нормальний. Крім того, Дріш знайшов, що в морських їжаків кожен з двох перших бластомерів, коли їх ізолювати, може втворити цілу личинку (плютевс), що відрізняється від нормальної тільки своїми малими розмірами. Таке саме явище можливе на стадії чотирьох, ба, навіть вісьмох бластомерів. Подібні наслідки мали Вільсон з яєць Amphioxus'а, Зойа та Маас у медуз, Морган та Батайон у двох видів риб, Ендре, Герлітцка, Шпеман у тритонів. Нарешті, Шпеман розрізав бластулю морського їжака на анімальну та вегетативну половини, і од кожної половини мав цілого зародка. На цій стадії нерівноспадковий поділ уже мусів виразно відбитися на наслідках досліду.
Зважаючи на ці факти, визнають тепер, що кожен поділ ядра є рівноспадковий. На підставі цих самих фактів Дріш установив два дуже важливі для механіки розвитку поняття. Те, що фактично повстає з певного бластомера, або дільниці зародка, Дріш називає „проспективним значінням“ цього бластомера або дільниці, а те, що може з нього повстати за різних умов, він зве „проспективною здатністю“ бластомера або дільниці зародка. Досліди, що я за них згадував, доводять, що проспективне значіння і проспективна здатність відрізняються: бластомер, що нормально мусить утворити 1/2, 1/4, 1/8 зародка, в умовах експерименту утворює цілого зародка; дільниця клітин анімальної половини бластулі морського їжака, що нормально утворила-б тільки ектодерму, може утворити й енто- та мезодерму. Взагалі, проспективна здатність може бути значно ширша за проспективне значіння.
Дріш уважає, що підлягання частин цілому визначає проспективне значіння кожної окремої дільниці зародка: „проспективне значіння кожного бластомеру є функція його становища в цілому“. Фактор, що викликає це підлягання та, власне, визначає проспективне значіння окремих дільниць зародка, це є, на думку Дріша, „ентелехія“,— сила, що діє доцільно і може по-разу наново втворити організм з одноманітного своєю будовою яйця. Отже в Дрішовій теорії ми маємо епігенезу у найчистішому вигляді.
У теоріях Ру та О. Гертвіга ми маємо комбінацію преформізму та епігенези, оскільки ці автори вважають, що одна частина факторів індивідуального розвитку готова вже в заплідненому яйці, а друга — з'являється пізніше в наслідок того розвитку, що вже почавсь.
Згідно з теорією „біогенези“ О. Гертвіга, усі бластомери дістають однакову що-до якости „ідіоплазму“. Взаємний вплив частин зародка визначає проспективне значіння, ствердження цього Гертвіг бачить у зазначених вище дослідах ізоляції окремих бластомерів. Таким чином, головного значіння він надає кореляції, себ-то взаємному впливові між окремими частинами.
