Сторінка:Україна на історіографічній мапі міжвоєнної Європи (2014).pdf/131

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

му есеї «Як пишуть історію» Поль Вен зазначає, що «історія є тим, чим роблять її джерела, історія є тим, чим роблять її, без нашого бажання, умовності жанру»[1].

Однак ми наважуємося на сміливість додати до цього цілком справедливого твердження наступне: «Історія це те, що роблять з джерелами дослідники». Що би там не казали про неможливість пояснити образ історичного персонажу уподобаннями його Деміурга, тобто дослідника, оскільки буцімто існують джерела, які обмежують рамки фантазії автора допустимими похибками, приклад Борщака доводить протилежне. Ідеологічна позиція Борщака вирішальним чином вплинула на низькі наукові якості його тексту. У «Великому мазепинці» ця обставина так само очевидна, як і в «Наполеоні і Україні». Йдеться про намагання Борщака штучно роз’єднати тісно переплетені історії України й Польщі та перебільшити ступінь зацікавлення Франції козацькою (українською) державністю.

Наївно було би припускати, що найближчим часом щось кардинально зміниться у ситуації, що її діагностовано на початку нашого дослідження. Головною тенденцією української історіографії щодо творів Борщака напевно і надалі залишатиметься сліпе слідування вірі, а не розумові, ігнорування очевидних доказів втраченого раю на користь міфічного національного парадизу. Зміст історичного дискурсу визначають суспільні потреби, а людям завжди треба вірити в щось шляхетніше і романтичніше, ніж їхня повсякденна рутина, бачити якщо не в їхньому часі, то нехай у минулих віках приклади жертовності героїв заради загальної справи. Відтак у соціальному продукуванні образу Петра-Григорія Орлика в Україні принаймні кількісно далі домінуватиме «міфотворчий контингент». Але це не знімає з історика обов’язку триматися тільки документальних свідчень з усією їхньою неоднозначністю, відкривати і зберігати суперечливу пам’ять про минуле, хоч якою незручною вона би не була для загальноприйнятої точки зору. Слід пам’ятати, що тільки бідний джерельний ґрунт породжує історіографічні почвари, відтак, щоб підживити цей ґрунт, необхідно опублікувати комплекс французьких джерел про діяльність Орлика.

  1. Вен П. Как пишут историю. Опыт эпистемологии / Пер. с фр. Л. А. Торчинского. Москва: Научный мир, 2003. — С. 378.