вали, та був вашим найбільшим поклонником. Не дивуюся, що ви з тутешньою маломіською інтеліґенцією не спішились зазнайомитися. Після львівських тріюмфів згорда дивилися на нас; але дивуюся, що через пів року слухали докорів такого медведя, як управитель.
— З дітьми нашого радника з паном др. Мандебуром, з донькою Антосею знаюся й переписуюся досі. Та не хвалюся тут перед ніким і не користаю зі знайомства; не думала шукати в них оборони. А проте поступовання управителя та товаришів було мені настільки прикре, наскільки було перешкодою в науці. Мене ви всі разом не могли обидити. Направду, я дивлюся на все якось инакше, як инші люди: ви не обиджаєте мене, але мені вас усіх жалко; я сама працюю дальше над дітворою та над собою — з вірою, що під тим прапором світла переможу.
— Так, in hoc signo vinces! — гадаєте. Та се тільки початок вашої практики, і вам при такій праці та з вашою вдачею не на довго стане сил. Ви все і всюди знайдете брутальних людий, як управитель, та по правді й решта товаришів. Дозвольте, впишу в ваш альбом вірш, який я написав з думкою про вас.
І він вписав вірш, котрого перша строфа звучала:
Szkoda ciebie, trwożna sarno,
Na ten twardy życia bój,
Bo na życia chwilę czarną
Nie wystarczy marzeń rój!
