Край фірмана гайдук куняє,
А фірман луска батогом.
А з заду — хто се? Боже милий!
Се ж він — комісар, се той сам,
Котрого нїби засадили
У Львові! Дивно якось нам
Зробилось, серце так забилось,
Немов нечувану якусь
Страшну чи радісную новість
Ось-ось почути нам судилось.
Атаман навіть, хоч не трус,
А також став, мов остовпілий,
І тільки буркнув стиха: „Бог вість,
Що се значить! Але мабуть
Се щось негарне”.
Як уздріли
Нас ті, що їхали, так тут
Комісар штовхнув гайдука;
Гайдук жахнувсь отуманїлий,
І мало-мало сторчака
Під віз не впав. Та в мить продухавсь,
Рукою в заушник почухавсь,
Зігнув ся звільна і відгріб
Солому в возї, з під соломи
Щось виняв, мов великий хлїб.
Завите в шмату. Глядимо ми
Й дивуємось. Аж ось гайдук
Злїз з воза, взяв тото до рук,
І через плечі, мов барило
