Грянув вистріл. Абазин мірив у голову коня. Звився кінь дуба і повалився із диким хропінням. Але юнак наче чекав на це, виняв ноги зі стремен і зісунувся зі сідла. За вистрілом Абазина грянули козацькі рушниці. Довгі вужі вихапувалися із дул, несучи смерть ворогам. Оловяний біб покотом клав лави лицарів у блискучих панцирях.
»3а шаблі, молодці, за віру й Україну!« — роздався зазив полковника, що покрив гамір бою. Поляки були оточені й знали, що для них нема виходу. Абазин із шаблею у руці кинувся на юнака. Не ждав на нього юнак тільки простягнув руку з пістолею й вистрілив у полковника. Степан, що слідкував за кождим рухом юнака підбив йому руку ногою і геть вибив пістолю. У цюж мить розсікли його гусари. Посипалися іскри з шабель за першою стрічею. Та не здержав юнак натиску козака, протяла шабля, запору й відчахнула ціле рамя. Дзвінко задзвонив панцир по замерзлій землі, покотилася з голови місюрка, буйне чорне волосся розсипалося по білому снігу. Побіліло враз прегарне обличча тілька усмішка не зійшла з посинілих уст. Довгі козацькі списи та важкі шаблі скоро порішили долю переднього відділу. Ніхто не прохав пощади. Мов снопи
