чоловіки шуткували з нього і говорили: „Прецїнь його забрали! Добре, що позбули ся!“
Він віддалив ся із своїми двома сторожами. З розпукою здобув ся на енерґію, тягнути ся ще так до вечера. Цїлком здеревів і не знав навіть, що з ним дїє ся, зробив ся нездібним щось в загалї розуміти.
Люди, що його стрінули на дорозї, задержували ся, щоби йому придивити ся, а мужики бурмотїли:
— Се якийсь злодїй!
Над вечером прибули до столицї кантону. Він нїколи не ходив аж там. Він не уявляв собі на правду того, що з ним роблять, анї того, що могло його заскочити. Все те страшне, не передвиджене, ті постати і нові доми разили його громом.
Не промовив анї одного слова, не маючи нїчого до бесїди, бо не годен був вже нїчого більше понимати. Від тілько лїт він не говорив до нїкого і вже майже забув, як уживати свого язика; а його гадки були так помішані, що тяжко їх було уняти в які небудь слова.
Його замкнено до вязницї. Жандармам і на гадку не приходило, що він може хоче їсти і лишили його аж до другого дня.
Але коли раненько прийшли, щоби перевести з ним слїдство, він лежав на земли мертвий.
Дивне диво!
