які перебували біля переправи після посушливого літа, коли рівень води був низький, підвищення здавалося скелястою частиною берега — мисом, широка основа якого була вкрита піском. Під час підвищення рівня води затоплювалися найбільш низькі місця улоговин біля основи цього мису, і він іноді мав вигляд півострова. А талі води після великого сніготанення в квітні травні, заливаючи весь «досить низький перешийок»[1] і створюючи на ньому нову протоку, перетворювали мис-півострів в острів.
Наведені вище повідомлення давніх авторів і висновки, які можна зробити з них, підтверджують, що історичний Кічкаський мис та острів Мала Хортиця — це один і той же географічний об'єкт, вершину якого ми тепер називаємо островом Леніна.
Записки Лассоти, який перший назвав цей острів Малою Хортицею, також свідчать про те, що острів знаходився біля переправи, вище, а не нижче і не поруч давно відомого великого острова Хортиці.
У своєму щоденнику під 4 липня 1594 р. Лассота записав, що мандрівники пройшли біля двох річок Московок, острів Хортиця для них знаходився з російської сторони, пристали вони до берега нижче острова Малої Хортиці, а ввечері «переправили вплав своїх коней з острова, де вони паслися, на руську сторону і там провели ніч»[2]. З цього тексту випливає, що шлях Лассоти проходив головним руслом Дніпра. Коли б Лассота йшов Річищем, то замість Московок він записав би повну назву трьох правобережних річок Хортиць, відзначив би майже десятиверстну віддаль між крайніми з них і не міг би жодного слова не написати про Канцирську скелю, яка знаходилася проти середини Хортиці, що для нього тоді була б з татарської, а не руської сторони. Пасти коней на камінній Канцирській скелі ніде, а переправляти їх туди вплав по ледве прикритому водою перешийку неможливо.
Матеріали кінця минулого століття також свідчать про те, що під час весняної повені дніпровська протока, заливаючи лощину біля основи Кічкаського мису, перетворювала його на острів.
Німецькі колоністи, оселившись біля протоки, заснували колонію і назвали її Ейнлаге. Цю ж назву дістала й протока.
Переповнюючись водою під час весняної повені, протока ставала зручним прямим шляхом для плотів, які сплавлялися в обхід небезпечних скель «Розбійники», що стояли проти Кічкаського мису в руслі Дніпра.
