Я гадав, що Сібо сама себе викриє!.. Але не пощастило. Я наставлю іншу пастку, де вона, злодійка, спіймається… Мій бідний друже, ти маєш Сібо за янгола, а вона вже місяць мене з світу зводить за для власної користи. Я не хотів повірити, що на це здібна жінка, що кілька років вірно нам служила. Цей сумнів погубив мене… Скільки тобі дали за вісім картин?..
— Б'ять тісач франк.
— Боже мій, вони вдвацятеро коштують! — скрикнув Понс, — і це найкраще з моєї колекції. У мене немає часу починати судовий процес, та й ти мусів би в цій справі виступати, як жертва цих шахраїв… Ти не пережив би процеса! Ти не знаєш, що таке правосуддя! Це ринва на всяку моральну гидоту… І такі душі, як твоя, не витримують цього жаху. Та й так ти будеш досить багатий. Ці картини коштували мені сорок тисяч франків, я зберігав їх тридцять шість років… Але обікрадено нас надзвичайно спритно. Я вже край домовини стою й турбуюсь тільки за тебе… за тебе, найкращого з людей. І я не хочу, щоб тебе обікрали, бо все, що я маю, належить тобі. Отож, ти мусиш усім не довіряти, але ти й не знав ніколи, що таке недовіра. Тебе бог боронить, я знаю, але він може на хвилину забути про тебе, і тебе пограбують, як караван у пустині. Сібо — це страхіття, вона ріже мене! А ти вбачаєш у ній янгола; я хочу, щоб ти побачив, яка вона насправді — піди ж попроси її, щоб порадила тобі, до якого нотаря звернутись, щоб духівницю від мене прийняв… і я спіймаю її на гарячому.
Шмуке слухав Понса, ніби той йому апокаліпсис розповідав. Якщо Сібо справді така лиха, якщо Понс правду каже, то це було для нього заперечення провидіння.
— Мій пітні друк Бонс почувай себе туше поган, — сказав німець, звертаючись коло дверницької до пані Сібо, — і хоче склатать тухівніця, схотіть по нодаря.
Це сказано при людях, бо становище пана Сібо було майже безнадійне. Під ворітьми стояли Ремонанк із сестрою, дві дверниці з сусідніх будинків, три лакеї тутешніх пожильців і мешканець із другого поверху.
