— Стривайте, панове, — сказав Вільємо. — Чи подумали ви, що цим ви вигоните спадкоємця, якого права ще не заперечені.
— Так, так! — сказав Фрезьє. — Ми заперечуємо проти видачі спадщини.
— З якого приводу?
— Про це ви довідаєтесь, мій любий, — глузливо сказав Фрезьє. — Зараз ми не заперечуємо проти того, щоб спадкоємець забрав з кімнати все, що заявить своїм; але кімната буде опечатана. А сам хай перебирається туди, де йому хочеться.
— Ні, — сказав Вільємо, — він залишиться в кімнаті!..
— Як саме?
— Викличу вас до суду, — сказав Вільємо, — і заявлю, що ми живемо тут із половини, і ви нас не виженете… Забирайте картини, зазначіть, що належить покійному, а що моєму клієнтові, але клієнт мій залишиться тут… мій любий!..
— Я піту! — сказав старий музикант, у якого знайшлось трохи енергії, коли він почув цю гидку суперечку.
— Добре зробите! — сказав Фрезьє. — Це звільнить вас від витрат, бо позиву ви не виграєте. Договір є формальний…
— Договір! Договір! — сказав Вільємо. — Це справи довіри…
— Їі не можна довести свідками, як у карних справах… Чи ви хочете вдатись до експертизи, перевірок… судових постанов та процесу?..
