Сібо, непоказний чоловічок, що аж позеленів, день-у-день сидячи по-турецьки на столі проти заґратованого віконця, яке на вулицю виходили, заробляє кравецтвом коло сорока су на день. Він ще працював, хоч було йому вже п'ятдесят вісім років, а п'ятдесят вісім років — це найкращий у дверників вік; вони звикають до своєї комірки, вона стає їм мов би мушля для устриць, і в кварталі своєму на той час вони заживають слави!
Пані Сібо, колись вродлива устричниця, покинула свою посаду в „Кадран-Бле“ з кохання до Сібо, двадцять вісім років маючи, після всіх пригод, що на них вродлива устричниця натрапляє, не шукаючи. Краса простолюдних жінок не довго триває, надто коли їм доводиться прикрашати собою вхід до ресторану. Від гарячого кухенного духу їхні риси грубіють, рештки вина, допиті з гарсонами, просякають у шкурі, і жодна квітка не в'яне так хутко, як обличчя вродливої устричниці. На щастя для пані Сібо, законний шлюб та дверницьке життя наспіли вчасно й зберегли її; вона пишалася, як модель Рубенса, заховуючи дозрілу красу, і суперниці з Нормандської вулиці клепали на неї, коли взивали гладкою гиндичкою. Колір її тіла можна було порівняти з апетитними брилами ізінського масла, і, дарма що гладенька, службу свою вона справляла на диво жваво. Пані Сібо вступала в літа, коли жінки такого ґатунку мусять голитися. Чи не значить це сказати, що їй було сорок вісім років? Дверниця з вусами — це для власника одна з найповніших запорук ладу та безпечности. Якби Делякруа міг побачити пані Сібо, коли вона гордовито на мітлу спирається, то безперечно створив би з неї Бельону!
Дивна річ, але становище подружжя Сібо, висловлюючись стилем обвинного акту, мусіло вплинути на становище двох приятелів: тому історик повинен ради точности докладніше розібратися в дверницьких справах. Будинок давав коло восьми тисяч франків, бо в ньому були три великі помешкання на вулицю й три в старому осібникові, що між подвір'ям та садом. Крім того, крамницю з вулиці наймав залізняк Ремонанк.
