компромітуючи себе, — вів барон, — і мені хотілося-б, щоб ти по-сусідськи зійшлася з нею. О, май певність, вона надзвичайно шануватиме кузину пана директора.
В цю хвилину на сходах почувся шелест сукні й стукіт жіночих ніг у найдобірніших чобітках. На площинці шелест ущух. Двічі постукано в двері, і з'явилась пані Марнеф.
— Вибачте мені, панно, за цей наскок, але вчора вас не було вдома, коли я приходила до вас з візитою; ми сусідки, і коли-б я знала, що ви кузина пана державного радника, то давно-б уже попросила у вас його заступництва. Я бачила, як пан директор ішов, то-ж і собі дозволила прийти, бо чоловік мій, пане барон, казав мені, що завтра міністрові подадуть доповідь про особистий склад урядовців.
Вона виглядала зворушеною, схвильованою, та це просто від того, що бігла по сходах.
— Вам нема-що шукати заступництва, чудова дамо, — відповів барон. — Це я мушу просити ласки — одвідати вас.
— Що-ж, коли панна нічого проти не має, прошу! — сказала пані Марнеф.
— Ідіть, кузене, я зараз, — розсудливо сказала кузина Бета.
Парижанка так рахувала на візиту й спритність пана директора, що не тільки сама прибралась відповідно до такого побачення, але й помешкання своє причепурила. Ще вранці оздоблено його квітками, набір купленими. Марнеф допомагав дружині витирати меблі, наводити блиск навіть на дріб'язок, геть усе мив, чистив, трусив. Валерія хотіла виступити в середовищі звабливім, щоб сподобатись панові директору, і так сподобатись, щоб мати право бути жорстокою, щоб високо, як дитині, тримати перед ним цукерку, вживаючи способів модерної тактики. Вона вже зважила Гюло. Дайте двадцять чотири години парижанці, що в скруту потрапила, і вона догори ногами поставить ціле міністерство.
