Цей імперець, що звик до стилю імперії, зовсім не знав, розуміється, способів новітнього кохання, нової сумлінности та різних розмов, винайдених після 1830 року, де бідна квола жінка стає, кінець-кінцем, мов-би жертвою бажаннів свого коханця, мов-би сестрою-жалібницею, що перев'язує рани, мов-би зреченим янголом. Це нове мистецтво любови вживає багато євангельських слів на диявольське діло. Пристрасть — це мучеництво. Прагнуть до ідеала, до безкінечности, та й та сторона хочуть стати кращими в коханні. Всі ці чудові слова — тільки привід, щоб додавати на практиці ще більше запалу, ще більше люти в падіння, ніж колись. Цим лицемірством, характерним для нашого часу, отруєно й лицяння. Вдають двох янголів, а поводяться між себе, коли можливо, як два демони. Любов не мала часу проаналізувати сама себе між двома війнами, і 1809 року хутко простувала в успіхах, як і Імперія. То-ж за Реставрації красун-Гюло, знову ставши зальотником, заспокоїв спочатку кількох давніх подруг, що впали тоді з політичного небосхилу, як погаслі зірки, а потім, старим уже, потрапив у мережі до Женні Кадін та Жозефи.
Пані Марнеф виставила свої батареї, дізнавшись про минуле директора, а про це довго розповідав ій чоловік, зібравши по канцеляріях де-які відомості. Комедія модерного почуття могла мати для барона чар новини, то-ж Валерія зважилась, і, признаймось, випробунок сили, що вона зробила цього ранку, справдив усі її сподіванки.
