вона зналася, так за неї не дбав. Справді, пані Марнеф, весь час піклуючись про панну Фішер, була, так мовити-б, для неї тим самим, чим сама кузина Бета була для баронеси, пана Ріве, пана Кревеля й усіх тих, хто запрошував її обідати. Зокрема тим збудили Марнефи співчуття кузини Бети, що показали їй глибокі злидні свого життя, розмалювавши їх, як годиться, всіма найяскравішими кольорами: невдячні друзі-боржники, хвороби, мати, пані Фротен, що від неї вони сховали скруту й яка вмерла, мріючи себе в достатках, завдяки більш, ніж людським жертвам з їхнього боку й т. ин.
— Бідні люди! — казала вона своєму кузенові Гюло. — Маєте рацію, коли цікавитесь ними — вони цього варті, бо такі відважні, такі добрі! Їм від сили стає на життя тисячі екю платні з посади помішника начальника, бо після смерти маршала Монкорне вони наробили боргів! Варварський у нас уряд, коли примушує урядовця з дружиною і дітьми жити на дві тисячі чотириста франків утримання.
Молода жінка, що виявляла до неї приязнь, що в усьому з нею радилась, що лестила їй і так ніби хотіла мати її за керівницю, незабаром стала для ексцентричної кузини Бети дорогшою за всіх її родичів.
Барон і собі, захоплюючись у пані Марнеф скромністю, вихованням та манерами, якими ні Женні Кадін, ні Жозефа, ні їхні подруги не могли похвалитися, за один місяць закохався в неї з старечою, безтямною пристрастю, що здавалась, проте, розсудливою. Справді, тут не було ні глуму, ні оргій, ні божевільних видатків, ні розпусти, ні зневаги до громадської думки, ні свавільности — причин усіх його нещастів у відносинах з актрисою та співачкою. Не загрожувала йому й жадібність куртизанок, що нагадує спрагу піску.
Пані Марнеф, ставши його приятелькою й вірницею, дуже чудно поводилась, як він дарував їй хоч-би дрібницю.
