Маршал Франції міг собі рятувати імператора й батьківщину, але „він платив recta“ назавжди лишиться для нього найкращою похвалою в устах комерсанта.
— Ну, пане Ріве, в суботу ми візьмемо його в лабета. До речи, я кидаю вулицю Дуаєне й перебираюсь на вулицю Вано.
— Добре робите, мені аж шкода було, що ви живете в тій дірі, яка, по-при всю мою огиду до всього, що нагадує опозицію, ганьбить, смію сказати, так! — ганьбить Лувр і площу Карусели. Я схиляюсь перед Луї-Філіпом, це мій божок, це царственний, сутий представник тієї класи, що на ній він свою династію заснував, і я ніколи не забуду того, що він зробив для брузументарства, створивши національну гвардію…
— Коли ви отак говорите, — сказала Лісбета, — я думаю сама собі, чого це ви не депутат.
— Бояться моєї прихильности до династії, — відповів Ріве — мої політичні вороги — це вороги короля. Ах, яка шляхетна вдача, який чудовий рід; словом, — провадив він, — це наш ідеал: у звичаях, в економії, в усьому! Але докінчення Лувра — це одна з умов, на яких ми дали корону, а цивільний лист, якому, згоден, не визначено терміну, полишає нам серце Парижу в такому огидному стані… Як-раз тому, що сам я — золота серединка, мені й хочеться, щоб середина Парижу була в иншому стані. Ваш квартал дріж нагонить. Там вас і вбили-б колись… Ну, от вашого пана Кревеля й призначено на батальйонного командира в легіоні — сподіваюсь, він нам замовить свої пишні еполети.
— Я там обідаю сьогодні, пришлю його вам.
Лісбета гадала, що лівонець тепер у її руках, і сподівалась урвати всі його звязки з білим світом. Коли перестане працювати, то митця всі забудуть, мов людину, поховану в підземелля, де тільки вона з ним бачитиметься. Отак два дні була вона щаслива, бо надіялась завдати баронесі та дочці її смертельних ударів.
