Вибравшись до Кревеля, що жив на вулиці Сосе, вона пішла через міст Карусели, по Вольтерівському надбережжі, по надбережжі д'Орсе, вулиці Бельшас, Університетській, через міст Згоди та авеню Маріньї. Цей нелогічний шлях був накреслений логікою пристрастів, завжди надзвичайно ворожою до людських ніг. Кузина Бета, поки була на надбережжях, весь час поглядала на правий беріг Сени й ішла дуже помалу. Розрахунок її був правдивий. Вона покинула Венцеслава, коли той одягавсь, і гадала, що закоханий, тільки-но її здихається, зразу-ж вирядиться до баронеси навпростець. Справді, коли проходила коло поручнів Вольтерівського надбережжя, пожираючи очима річку й у думках ідучи другим берегом, вона пізнала митця, щойно вийшов він з хвіртки Тюїльрі та подався до Королівського мосту. Вона наздогнала зрадника й пішла слідком за ним, для нього непомітно, бо закохані рідко-коли оглядаються; провела його до будинку пані Гюло, де він увійшов, як завсідник.
Цей доказ, що стверджував признання пані Марнеф, оскаженив Лісбету.
Вона з'явилась до новопризначеного батальйонного командира в тому стані мізкового роздратування, коли людина здібна на вбивство, і застала дядька Кревеля у вітальні, де він чекав дітей, молоде подружжя Гюло.
Але з Селестена Кревеля такий наївний і такий правдивий представник паризьких вискочнів, що важко зайти без церемоній до цього щасливого наступника Цезаря Бірото. Селестен Кревель — це цілий світ, то-ж він і вартий, більш за Ріве, пензля художника через важливість своєї ролі в цій хатній драмі.
