Чи помітили ви, як у дитинстві чи на початку свого громадського життя ми витворюємо на власну руч, часто зовсім несвідомо, якийсь зразок? Так банківський службовець, потрапивши до вітальні свого начальника, мріє теж мати таку вітальню. Якщо забагатіє років за двадцять по тому, то не модні розкоші в себе запровадить, а колишні, що тоді його зачарували. Важко й уявити всі ті дурниці, що походять від цих давніх заздрощів, так само як і всі безумства, що робляться через потайне суперництво, яке приневолює людину наслідувати певний тип, всіх сил докладати, щоб світитись відбитим світлом. Кревель був помішником мера, бо хазяїн його був помішником мера, був батальйонним командиром, бо заздрив на еполети Цезаря Бірото. Так само під вражінням чудес, що творив архітект Ґрендо тоді, коли фортуна піднесла його хазяїна на верховину, Кревель, як він висловлювався, не думав і не вагався, коли йому довелося прикрашати власне помешкання: він звернувся, заплющивши очі й розкривши гаманця, до Ґрендо, зовсім забутого тоді архітекта. Важко й уявити, як довго живе погасла слава, запізнілими прихильниками підтримувана.
Ґрендо й тут тисячний раз виконав свою білу з золотом вітальню, оббиту червоною камкою. Меблями з палісандрового дерева, різьбленими так, як різьблять речі для ринку, без майстерности,
