Перейти до вмісту

Сторінка:Бальзак. Тридцятилітня жінка (1934).djvu/178

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

За цим наказом каноніри схопили Гомеса.

— Боягузи! — скрикнув генерал, спиняючи двох корсарів.

— А ви, старий, — сказав йому лейтенант, — не дуже заносьтеся. Якщо ваша червона стрічка й справляє якесь вражіння на нашого капітана, то я з неї сміюся… Ось ми зараз з вами побалакаємо.

Ту мить глухий шум, до якого не домішувалося ніякої скарги, дав генералові зрозуміти, що бравий Гомес помер, як моряк.

— Гроші або смерть! — скрикнув він у страшному нападі люті.

— Який розумний! — глузливо відповів корсар. — Будьте певні, зараз матимете від нас подарунок.

За знаком лейтенанта двоє матросів кинулися в'язати французові ноги, але той, відбиваючись від них з непередбаченою сміливістю, раптовим рухом вихопив шаблю, що була при боці лейтенанта, і почав швидко битись нею, як старий кавалерійський генерал, що добре знає своє ремество.

— Ах, мерзотники, старого наполеонівського вояка ви не кинете в море, як мушлю!

У впертого француза почали майже увіч стріляти з пістолета, що звернуло увагу Парижанина, який доглядав за тим, як знімали нарядження, яке він звелів перенести з «Сен-Фердінанда». Не хвилюючись, він підійшов, схопив ззаду відважного генерала, швидко підняв його, потяг до борту й хотів уже кинути в воду, як непотрібний уламок щогли. В цю мить генерал побачив карі очі викрадача своєї дочки. Тесть і зять відразу впізнали одне одного. Капітан рвучко скерував свій рух у протилежний бік, так ніби генерал нічого не важив, і замість кидати в море, поставив його біля великої щогли. На палубі пішло ремство, тоді корсар тільки глянув на своїх людей, і зразу ж настала глибока тиша.

— Це батько Елен, — ясно й твердо сказав капітан. — Горе тому, хто його не шануватиме.

На палубі вмить залунали буйні радісні вигуки й знялися до неба, як церковна молитва, як перший звук Te Deum. Юнги захиталися на реях; матроси підкидали в по-

181