„Адже-ж можна зробити далеко краще, але їм це й до голови не приходить“, — подумав Паспарту.
— Добродію! — звернувся він до якогось пасажира. — Той спосіб, що запропонував машинист, трохи небезпечний, але…
— Вісімдесять шансів, — одповів пасажир, повертаючись до його спиною.
— Я знаю, — відповів Паспарту, звернувшись до другого пасажира, — але, коли поміркувать…
— Що тут міркувать? — говорив американець, знизавши плечима. — Адже-ж машинист каже, що пройдемо!
— Безумовно, згодився Паспарту, — ми пройдемо, але обережніш було-б…
— Що обережніш! — скрикнув полковник Проктор, який аж підскочив, кола почув це ненависне йому слово. — На всіх парах, кажуть вам! Розумієте? На всіх па–pax!
— Я знаю, розумію, — відповідав Паспарту, — але як не обережніш, коли вам не подобається це слово, то більш природно…
— Що? як? чого? Що йому потрібно з його природним!… — гукали з усіх боків.
— Ви боїтесь чи що? — запитав полковник Проктор.
— Я? Боюсь? — скрикнув Паспарту.
— Гаразд, я доведу цим людям, що француз не менше сміливий, ніж кожний американець.
— До вагонів, до вагонів, — гукав кондуктор.
— До вагонів, то й до вагонів, — говорив Паспарту. — Чим швидче, тим краще! А все-ж таки ніхто не заборонить мені думати, що обачніш було-б пасажирам попереду перейти через міст пішки, а потім вже пустить потяг.
Та ніхто не чув цього мудрого міркування, та не оцінував його слушности.
