клятого аґента поліції, який тільки й мріяв всю дорогу про те, щоб заарештувати містера Фогга, як він тільки вступить на англійський ґрунт. Отак міркуючи про свою провину, Паспарту відчував докори сумління. На його жаль було дивитись, так він тяжко побивався та плакав; він згоден був навіть розбити собі голову з роспачу.
Не вважаючи на холод, містріс Ауда й Паспарту зостались під накриттям митниці, щоб ще раз побачитись з містером Фоггом.
Цілком зрозуміло, що ця остання перешкода була найтяжча містерові Фоггові. Вона повстала несподівано й невблагано саме тоді, коли він був так близько від здійснення своєї мети.
Цей арешт поховав всі його надії. Так все добре виходило: до Ліверпуля прибули завчасу, за двадцять хвилин до дванадцятої години, зоставалось ще девять годин і пятнадцять хвилин до того часу, коли він мусів з'явитись в Реформ-клубі. А дороги всього було на шість годин.
Саме тоді містер Фогг нерухомо сидів на лаві в камері вязниці.
Він не гнівався, не обурювався, на обличчі його не видно було ніякого хвилювання. А разом з тим не можна було сказати, що він скорився своїй гіркій долі; ця остання невдача не схвалювала його, — принаймі, те не виявлялось на обличчі містера Фогга. Може у йому клекотіло обурення, що проривається тільки в останню хвилину, але це було невідомо. Філеас Фогг був такий самий спокійний і урівноважений, як завше, — він ждав.
Але чого? Чи зосталась у його ще яка надія, чи вірив ще він в успіх і тоді, коли за ним замкнули двері вязниці?!
Тим часом Філеас Фогг, поклавши відчинений годинник на стіл, пильно дивився на його. Ста-
