— Паспарту! — знов покликав Філеас Фогг, не підвищуючи голосу.
Паспарту увійшов.
— Я вас кличу вже другий раз, — сказав містер Фогг.
— Ще нема дванадцяти годин, — одповів Паспарту, держучи в руках свого годинника.
— Я знаю. Я не докоряю вам. Через десять хвилин ми їдемо в Дувр і Кале.
— Переїздимо? — з якоюсь кривою усьмішкою перепитав Паспарту.
Йому здалося, що він не дочув.
— Так, — одповів Фог. — Ми їдемо кругом світу.
Паспарту витріщив очі й всією своєю постаттю уявляв безмежне здивування.
— Кругом світу! — пробелькотів він.
— В вісімдесят днів, — додав містер Фогг. — Через те нам не можна гаяти ні одної хвилини.
— А чамойдани? — спитав Паспарту.
— У нас не буде багажу. Ми візьмемо тільки сак[1]. Покладіть туди по дві шерстяних сорочки й по три парі шкарпеток для мене й для себе. А що треба буде, ми купимо в дорозі. Візьміть тако-ж мій макінтош[2] і плед[3]. Паспарту хотів щось сказати, але язик у нього став кілком. Тільки в себе в кімнаті він отямився й обезсилений схилився на стілець.
— От так оказія, — промовив він. — А я сподівався на спокійне життя!
— Кругом світу за вісімдесят днів, — міркував він, складаючи замовлені речі в сак. — Божевільний мій хазяїн, чи що?… Та ні, це жарт! Ну в Дувр, в Кале! Це не біда! Це навіть цікаво. Погляну на
