Фогг міг стратити життя, або найменьше — волю й тим пошкодити успіху своєї мандрівки, та він ні краплі не вагався й був твердим в своєму замірові. При тому-ж, він знайшов рішучого співробітника в особі сера Френсіса Кромарті.
Щож торкається Паспарту, то він на все був готовий і з його послуг можна було користуватись, як завгодно. Замір його пана захоплював його. Під цією зимною зверхністю він почував добре серце й шляхетну душу, він навіть починав любити містера Фогга.
Зоставався один провідник, відношення якого до цієї справи було невідомим. Чи не стане він часом на боці індусів. Треба було, у всякім разі, запобігти як не допомоги його, то бодай нейтралітету.
Сер Френсіс просто запитав про це провідника.
— Я — парс, пане. Ця жінка з мого народу. Ви можете користуватись з мене, як бажаєте.
— Гаразд, парубче, — відповів містер Фогг.
— Тільки майте на увазі, — додав провідник, — що коли нас спіймають, то не тільки заб'ють, але й будуть довго перед тим мучить.
— Нам це відомо, — відказав містер Фогг. — Я гадаю, що нам треба діждатись ночі.
— Я теж тої думки — відповів провідник.
Після такої розмови індус розповів де-які подробиці що до безщасної жертви. То була індуска надзвичайної краси з племені парсів, дочка багатого бомбейського купця. Батьки дали їй цілком англійське виховання, так що по освіті й поводженню в товаристві вона нічим не відріжнялась од европейських жінок. Імення її — Ауда. Коли вона зосталась сиротою, її проти волі було віддано заміж за старого раджу Бунделькунду, й після трьох місяців по одруженню вона овдовіла.
