Знаючи свою долю, що припадала їй по смерти чоловіка вона втікла було з його дому, але її зараз таки спіймали. Родина раджова, якій смерть його молодої жінки була корисною, завчасно прирекла її на цю муку, від якої так мало було надії її врятувати.
Це оповідання тільки ще більш підтримало містери Фогга та його товаришів в їх доброму замірі.
Вони постановили простувати слоном до пагоди й під'їхать до неї як найближче. Через півгодини мандрівці в'їхали в перелісок кроків за пятьсот од пагоди й стали там. Вони нічого не могли побачить звідсіль, але викрики фанатиків виразно було чути.
Тоді почали вирішати питання про засоби до визволення жертви. Провідник знав ту пагоду, в якій запевняв він, було її замкнено. Чи можна було пробратись туди через якісь двері, коли вся та розбишацька зграя посне впившись, чи доведеться проробити дірку в стіні? Це питання можливо було вирішити тільки на місці. Ясно було лиш те, що визволення треба здійснити до завтрішнього ранку, бо після того втручання в цю справу буде зайвим і ні до чого не придасться. Містер Фогг та його товариші почали ждати ночі. Коли смерклось, постановили розслідувати місцевість навколо пагоди. Викрики факирів стихли. Певне вони, як звичайно, напились „ханти“, — що робилась з опійної настойки та соку індійської коноплі.
Парс взявся показувати дорогу й наші мандрівці тихесенько посувались лісом. Хвилин з десять скрадались вони під густим віттям дерев, і, нарешті, опинились на березі невеличкої річки. Тут вони вгледіли, при світлі загострених залізних смолоскипів, на вершках яких горіла
