а од дрібнішої риби ніколи не була спокійна пелена річки — так часто вона підкидалася з води на повітря. Не важко було до схочу ловити риби не тільки сітью та иншим приладдям, а навіть захожій людині голими руками.
Величезна сила була у Великому Лузі й раків, бо вони дуже люблять спокійні плеса, оточені очеретами й скелями, яких по Великому Лугу дуже багато. Щоб довести, яка була по Дніпрових плавнях сила раків, не треба звертатись до оповідань XVI віку, бо й на прикінці ХІХ віку, коли автор сього оповідання зайшов одного разу з товаришами невеличким волоком на плесі луговоі частини Хортиці, то за один захід було витягнено стільки раків, що іх не вмістили у два великі лантухи, і частину раків довелося вкинути назад у плесо.
Та не тільки вода давала у Великому Лузі іжу запорожцям, не тільки рибою та раками годувалися вони — давали їм іжу ще звірь, птичина й бжоли.
Великий Луг був оточений з усіх боків безмежними степами, з котрих східні степи навіть не мали води, або мали іі обмаль та й то гірку. Захистного притулку для звіря у степах теж не було, і через те ліси Великого Лугу так само приваблювали до себе всяку дичину, як озера його приваблювали до себе рибу. Коли ж в степах вибухала пожежа, а це траплялося часто, бо татари майже що-осени умисне випалювали посохлу од сонця траву, то ввесь звір і птиця з степів кидалися до Великого
Лугу, де за Дніпровими протоками, між лісами та очеретами, вони були безпечні од пожежи.
