З звірів у Великому Лузі водилися: вовки, вепрі, олені, дикі кози (сугаки), лисиці, дикі коти, зайці, барсуки, горностаі, хорьки, бобри, куниці й виндихи; нарешті під осінню пору заходили сюди й степові мешканці — тарпани (дикі коні), перебуваючи найчастіше на Томаківському острові.
Найкраще привілля давав Великий Луг і птичині. Ніхто не перешкожав ій тут кублитись і виводити дітей. Од стрекотіння й співів птиці тут ще у ХІХ сторіччі людям трудно було чути один одного. Дніпрові коси колись прямо біліли од баб (пеликанів) та морських чайок; за лебедями, дикими гусьми, бакланами та качками часом не видно було по озерах води; журавлі, лелеки (аісти) та чаплі велично та спокійно ходили по болотах; береги лиманів були рябі од безлічі куликів, кучеряві ж дерева лугу давали добрий притулок горлицям, зозулям, тетеревам, удодам, коростеням, сорокам, стрижам, соловейкам, чижам, щоглам та иншій співочій і не співочій птичині, ій спокій котроі тільки й порушали соколи, ястреби, шуліки (коршуни) та велетні орли.
Велика сила була у Лузі й бжоли, що вільно роілася ім на деревах і навіть в очереті, мед же збірала у дупла дерев, у розщілинах скель і навіть просто на землі по ямках між травою.
Після наведеного, мабуть, уже нікого не буде дивувати, що у Великому Лузі запорожці не тільки мали собі готову іжу, а навіть заробіток. Все Військо Запорожське й годувалося на Січі рибою й дичиною, добутими у Великому Лузі, при чому про добування собі харчів повинні
