устя балки Маячки і села тогож ймення. Од Маячки надбережні гори повертають знову на південь, річка ж Кіньська йде прямо, наближаючись до Дніпра і лишаючи у ліву руку од себе широку низину, вкриту цілою низкою озер та лиманів, котрі, запевно, були колись іі водотокою. По-над сими озерами під горою лежать села: Златотіль, Павлівка, Балки та Лизаветівка, що були залюднені вже після зруйнування Січі.
Далі Кіньська повертає ще більше на північ і, проминувши містечко Благовіщенське та село Іванівське, увіходе у великі піски, що високими кучугурами підступили до неі з лівоі руки, і протяглися аж до села Водяного на 15 верст. Піски тут пересипаються з місця на місце і ходять, як хвилі на морі, збігаючись у чималі кучугури, вкриті по-де-куди шелюгами.
Місцевість ця колись не була така мертва та піскувата, бо у ямах поміж кучугурами иноді трапляються ознаки перебування тут людини, а саме черепья од посуду, маслаки і мідяні гостряки од стріл.
Ще починаючи од Маячки, річка Кіньська, збіраючи з Великого Лугу все більше протоків Дніпра, все ширшає і, добігши до Благовіщенського стає вже широкою і дуже красивою річкою. За селом Іванівським вона відкидає од себе протоку Перебій, а сама, маючи з лівоі руки піски, а з правоі ліси Великого Лугу, добігає до урочища Паліівщина і тут падає у головну течію Дніпра. Тільки сполучення тут Кіньськоі з Дніпром сталося не на довго, бо через шість верст вона знову одкидається од Дніпра на південь і спочатку під назвою Перевал, а далі під своім
