полома (висока трава), що й не просунешся. Там, кажуть, колись кричало, реготало і вило на всю плавню».
По східному боці Великого Лугу, починаючи од Лебедових озер і до устя річки Лопушки, що впала у Кіньську, проти села Маячки, розкинуто безліч озер, а з них найбільші, починаючи згори: Царьград, Глибоке, Довге, Криве[1]), Розкопанка, Глухе, Осикове, Білоцерковне, Орлове, Річище, Прошеск, Тихе, Волове, знову Криве та Бабине, прозване так через те, що на ньому найбільше збіралося баб (пеліканів). Опріч озер, по-над Кіньською йшли лимани: Холодний, Дурний, Буроватий, Скелюватий, Крутоватий і инші.
Багаго ще й зараз по цих озерах та лиманах риби та дикоі птиці, але найбільше цікавого уявляє з себе у сій частині Великого Лугу урочище «Кучугури». Простяглося воно серед плавні високим, піскуватим кряжем, почавшись проти залізнодорожноі станції Поповоі на північ, на вісім верст, до озера Довгого і навіть далі за нього.
На сьому місці неодмінно істнував колись великий город, бо ще за часів Новоі Січі поміж кучугурами чимало було мармурових стін та підмурків, а цегли, то скільки хочеш. Про се збереглися навіть документи в архивах останньоі Січі. Під час будування Олександрівськоі кріпости, російський генерал хотів брати з Кучугур цеглу й мармур, але кіш запорожський рішучо проти того запротестував; не дозволив брати мармур і написав генералові, що Військо Запорожське давно знає про руіни
- ↑ Це вже третє з назвою Криве
