стількож миль на північний всхід і прибув в околицю великого Солоного озера.
Около девятої години рано вийшов Паспарту з ваґона на місток, щоби віддихнути сьвіжим воздухом. На дворі було студено, небо закрите сїрими хмарами, але вже не падав снїг. Сонце заслонене мракою, перебивало крізь неї як величезна золота монета і Паспарту як раз старав ся обчислити єї вартість в фунтах штерлїнґів, коли поява якогось дивного чоловіка перебила єму сю пожиточну роботу.
На стациї Ілько всїв до ваґона високий мужчина, дуже снїдий, з чорним вусом; одїтий був в чорні паньчохи і чорний шовковий капелюх, в чорний сурдут і чорні штани, на шиї мав білу краватку а на руках рукавицї з песячої шкіри. З виду можна єго було уважати за сьвященика. Він перейшов цїлий поїзд з одного кінця до другого і прилїплював оплатками на всї двері ваґонів якісь записані картки.
Паспарту приступив близше і прочитав, що всечестний старшина Вілїям Гіч, мормоньский місіонар, хоче скористати з своєї присутности при поїздї ч. 48, щоби о 11-ій годинї перед полуднем в ваґонї ч. 117 поговорити про мормонїзм. В тій цїли запрошує всїх джентельменів, що мають охоту близше познакомити ся з тайнами релїґїї „Сьвятих послїдних днїв“, до численної участи.
— Коли так, то й я там буду — сказав до себе Паспарту, котрий про мормонїзм знав хиба тілько, що єго основу становить многоженьство.
Вість розійшла ся скоро між сотнею подорожних і около трийцять осіб дало ся звабити на 11-у годину до ваґона ч. 117. В першім рядї цїкавих сидїв Паспарту;
