Василеві, де-то вже! Вона його і знати не хоче… та й на-що́ їй він… Він доси вже посватаний; адже і хусточка у нього, що́ з кишенї виньмав, то не хлопяча, а притьмом дївоча, і вже вірно вона йому подаровала… та він же невеселий на весїльлї був… отто мабути скучав за своєю голубкою… та ще щоб я об ньому думала? Як би не так! Він собі і сидїв, неначе один у лїсї, нї на кого і не дививсь… Далї здохнула і дума: і мене заняв тими горіхами, аби-б то вже так!… Нї, Василю, не нашим дївчатам об тобі думати, у тебе є своя… От уже любить її, думаю?… Бачить ся, усе об нїй так і думав, бо у-в очах так і видко були слїзоньки… тепер вже вони доси у купочцї… і вона вже, вірно, цїлує його у тії оченьки, що́ як блискавка, як згляне, так і сьяє… от вже не цїлує вона їх!… Того-ж то він по нїй мав плакати… Чого-ж я отсе плачу?… Ох, горечко менї тяжке!… Коли-б було знала, не ходила б на те весїльля!… На-що́ було розпитовати Олену про нього! Та дарма; я вже зовсїм про нього і не думаю… та й він же про мене тож. Може він думав, що… теє-то… я б то… що каже: я знаю такого, що́ тебе любить, а йому б то вже не можно, що вже він посватаний… Бог з тобою! Нехай тобі Бог помага! І ожени ся, і люби ся… Та чого-ж я усе плачу?… Оттого і туга така, що за-чим я на те весїльля ходила… Тепер засну вже… Завтра чим сьвіт устану, піду на торг, та й розібю свою тугу. Коли ж з ним зострічусь на містї, то буцїм його і не знаю, і не буду на нього і дивитись. А вже він, вірно, з нею ходити-ме по базарю, та де-що куповати-муть… бо мабуть і весїльля швидко буде… То-то вже він буде рад, як оженить ся!… А вона?… Чого-ж я заливаюсь слї-
