Виникла в процесі розпаду Австро-Угорської імперії, яка зазнала поразки у Першій світовій війні. 9 жовтня 1918 польські депутати австрійського парламенту прийняли рішення про входження до складу Польщі колишніх земель Речі Посполитої, зокрема Галичини. Тимчасом 18 жовтня у Львові постала Українська національна рада з повноваженнями парламенту. На противагу їй у Кракові 28 жовтня 1918 була організована Польська ліквідаційна комісія, яка оголосила себе представницьким органом польської держави на західноукраїнських землях.
Не чекаючи передачі з рук прем'єра Австро-Угорщини влади українцям у західній Україні, представники радикальної частини населення Львова (у першій половині вересня 1918 сформовано Центральний військовий комітет) на своєму засіданні від 30 жовтня прийняли рішення про організацію негайного збройного виступу. 1 листопада 1918 українські загони зайняли всі важливі установи Львова. Цього ж дня польські військові сили у місті утворили Польський комітет народовий.
Українцям вдалося без перешкод взяти владу у Золочеві, Коломиї, Жовкові, Раві-Руській та ін. Проте у містах, де поляки становили більшість, почалася збройна боротьба, зокрема у Любліні, Кракові, Ярославі, Грубешові, Перемишлі та ін. містах за Сяном.
1–22 листопада 1918 розгорнулися бої у Львові. Вищий орган керівництва українськими збройними силами — Начальну команду Галицької армії — очолювали полковники Д. Вітовський, Г. Коссак і Г. Стефанів, а з 10 грудня 1918 — генерал Армії УНР М. Омелянович-Павленко.
Результатом переможних дій української армії стала пропозиція від поляків про проведення переговорів на платформі тимчасового визнання української державної влади. Проте, перехід ініціативи на бік поляків зупинив переговорний процес.
5–20 листопада 1918 лінія розмежування між воюючими сторонами лишалася незмінною. Нові переговори про перемир'я не принесли бажаного результату. В цей час було проголошено Західноукраїнську Народну Республіку (ЗУНР) та відповідно до закону про загальний обов'язок військової служби громадян ЗУНР Галицька армія набула регулярного характеру.
17 листопада було підписано дводенне перемир'я на львівському фронті. Українські та польські лідери використали перемир'я для збільшення військової сили. До кінця дії перемир'я чисельність польської армії зросла до 5800 бійців, а української — до 4600.
21 листопада внаслідок авіаударів по українським військовим угрупованням командування і керівництво ЗУНР вирішило залишити місто.
В ніч з 21 на 22 листопада почалася евакуація всіх структур ЗУНР і частин Галицької армії, яка відійшла на 30 кілометрів у західному,
