ський вільний університет та Український аграрно-технічний інститут (раніше знаходився в Подєбрадах, Чехія).
30 липня 1946 британські власті закрили свою зону для подальшого прийняття «П.о.», а 21 квітня 1947 те ж саме зробили й США. В міру репатріації «П.о.» та біженців кількість таборів скоротилася. Фактично, на поч. 1952 всі табори, за винятком одного, припинили своє існування. Останній табір для П.о. — Фьоренвальд — закритий 1957.
Репатріація в СРСР. Враховуючи колосальні людські втрати СРСР у Другій світовій війні та необхідність відбудови країни, у жовтні 1944 радянський уряд створив Управління уповноваженого Ради народних комісарів у справах репатріації, яке очолив колишній керівник контррозвідки генерал-полковник Ф. Голіков. На кінець війни за межами СРСР опинилося бл. 5 млн. його громадян, з яких більш ніж З млн. знаходилися в зоні дії союзників. «П.о.» українського походження становили понад 2 млн. осіб. Ялтинські угоди 1945 фактично закріпили насильницьку репатріацію громадян СРСР. Необхідність вступу СРСР у війну з Японією та побоювання щодо перешкоджання з боку СРСР поверненню громадян союзницьких держав змусили США, Велику Британію та Францію певний час погоджуватися з такими умовами. Головним пунктом розбіжностей між союзниками щодо репатріації стало визнання радянського громадянства західних українців, оскільки до початку Другої світової війни вони були громадянами ін. держав. СРСР наполягав на визнанні громадянства станом на 1941, тоді як британсько-американські союзники не допускали репатріації українців Галичини та Буковини.
Для організації прийому репатріантів від союзників і їх подальшого відправлення до СРСР 1945–49 при військовій раді Групи радянських окупаційних військ у Німеччині діяло управління з репатріації. Усі репатріанти проходили процес перевірки і фільтрації, що здійснювався наркоматом оборони та НКВС.
Станом на березень 1946 із зони дії союзників було передано 2,4 млн. осіб. Разом із внутрішньо переміщеними особами загальна кількість репатріантів налічувала 4,4 млн. осіб, з яких українці становили найчисельнішу групу — 1,7 млн. (37,2%). Фактично період масової репатріації до СРСР закінчився в 1-й пол. 1946. У наступні роки потік репатріантів різко скоротився. У серпні 1946 3,3 млн. репатріантів відправили до місць постійного проживання, з них в Україну — 1,1 млн. Репатріантам гарантували збереження всіх прав радянських громадян, однак на практиці вони утискалися. Радянська влада не стала вдаватися до масових репресій, хоча й не мала довіри до репатріантів. В умовах «холодної війни» репатріанти зазнавали відкритої або ж завуальованої дискримінації, зокрема при висуванні на керівні посади, вступі до вищих навчальних
