С. Чечека, в якому наголошувалося: «Наш загін визначений як попередник союзницьких сил, та інструкції, одержувані з штабу, мають єдину мету — побудувати антинімецький фронт в Росії в союзі з цілим російським народом і нашими союзниками». Чехословаки розраховували на створення разом з антирадянськими урядами та військами білих російських генералів, що орієнтувалися на Антанту, нового фронту проти німців і більшовиків, що засвідчило повернення основної частини корпусу восени 1918 до Волги та Уралу. Але відсутність очікуваної підтримки з боку союзників і росіян, конфлікти з білими генералами й адміралами та угрупованнями різних сибірських отаманів, сувора зима 1918–1919 (50-ти градусні морози), внутрішня криза в лавах корпусу (суперечності між командуванням і рядовими бійцями) і, найголовніше — вісті про закінчення Першої світової війни перемогою союзників і проголошення 28 жовтня 1918 незалежної Чехословацької держави, викликали падіння бойового духу легіонерів, бажання скоріше повернутися додому і спонукали корпус наприкінці 1918 залишити антибільшовицький фронт. 1 лютого 1919 Чехословацький корпус був перейменований у Чехословацьку армію в Росії. У грудні 1919 з Владивостока почали відходити перші пароплави з легіонерами. Уряд РРФСР і командування Чехословацької армії в Сибіру заключили мирну угоду лише 7 лютого 1920, а евакуація чехословацьких частин із Владивостока завершилася
2 вересня того ж року. Загалом на 42-х пароплавах в Європу було переправлено 3004 офіцерів та 53455 солдатів і прапорщиків Чехословацької армії. З Росії не повернулося понад чотири тисячі чехів і словаків, що загинули чи пропали без вісті. В різних містах на сході Росії останнім часом встановлені пам'ятники чеським легіонерам, що загинули в боях у роки Першої світової та Громадянської війн. Участь чехословацьких легіонерів у боротьбі з більшовиками високо оцінювалася західними союзниками, а згодом значною мірою сприяла прийняттю чехословацьких вимог країнами Антанти на Паризькій мирній конференції.
Літ.: Масарик Т.Г. Славяне по войне. — Ужгород, 1923; Його ж. Світова революція за війни й у війні 1914–1918: Спомини. — Львів, 1930; Веселы И. Чехи и словаки в революционной России (1917–1920). — М., 1965; Клеванский А.Х. Чехословацкие интернационалисты и проданный корпус. — М., 1965; Шмараль Я.Б. Образование Чехословацкой Республики в 1918 году. — М., 1967; Віднянський С.В. Т. Масарик про Україну і українців // Міжнародні зв'язки України: наукові пошуки і знахідки, 1993, вип. 4; Євсеєнко І.В. Становлення українсько-чехословацьких відносин 1917–1922 рр. // Там само, 1999, вип. 8; Кірсенко М. Чеські землі в міжнародних відносинах Центральної Європи 1918–1920 років. Політикодипломатична історія з доби становлення Чехословацької республіки. —
